Голка Куліковського для проколу гайморової порожнини

Пункція гайморової (верхньощелепної) пазухи вже багато десятиліть вважається одним з найефективніших способів лікування запальної патології приносових пазух. Крім того, дана процедура має діагностичне значення, завдяки тому, що дозволяє оцінити характер процесу і кількість ексудату, а також визначити прохідність природного сполучення пазухи, встановити присутність крові в ній і запідозрити наявність тут якогось мягкотканого освіти.

У число показань для виконання пункції гайморової пазухи входять відсутність позитивного ефекту від консервативної терапії гострого або хронічного гаймориту; важкий стан пацієнта, що супроводжується головними болями і/або болями в районі навколоносових пазух; визначається при рентгенологічному або комп'ютерно-томографічних досліджень рівень рідини або скупчення крові в верхньощелепної пазусі (гематосинус); непрохідність її природного соустья. Крім того, виробляють пункцію для введення контрастної речовини при рентгенодіагностиці.

Протипоказаннями до маніпуляції служать аномалії розвитку, гіпо - та аплазія гайморової пазухи, гострі інфекції, тяжкі хронічні соматичні захворювання за типом декомпенсованого цукрового діабету, гіпертонічної хвороби і т. п. Відмовляються від пунктирування верхньощелепної пазухи і в ранньому дитячому віці.

Сама процедура досить проста і не вимагає тривалої підготовки. Остання включає в себе туалет порожнини носа і місцеву анестезію розчином 10%-ного лідокаїну або 2%-ного дикаїну в поєднанні з адреналіном. Виробляють пункцію голкою Куликівського, яку вводять під нижню носову раковину приблизно на відстані два сантиметри від її переднього кінця. Вибір цього місця для проколу обумовлений тим, що саме тут медіальна стінка верхньощелепної пазухи має найменшу товщину. При цьому голка обов'язково повинна бути звернена в бік зовнішнього кута ока відповідної сторони.

Якщо процедура виконана правильно, то при проведенні голки через товщу кістки після додатки зовсім невеликого зусилля відзначається виникнення характерного відчуття провалу. Занурюють голку в пазуху приблизно на п'ять міліметрів, у ряді випадків вона може впертися в контрлатеральную стінку пазухи, тому після виконання пункції слід зробити голкою кілька акуратних, легких покачивающих рухів або аспірувати шприцом невеликий об'єм вмісту. Якщо це вдається здійснити вільно, значить, голка знаходиться безпосередньо в просвіті пазухи, інакше її доводиться зміщувати на кілька міліметрів назовні.

Наступний крок - це промивання розчинами антисептиків. Якщо виникає необхідність, призначають повторне проведення пункції з промиванням гайморової пазухи. Іноді з цією метою через пункційної отвір встановлюють особливий дренаж і всі маніпуляції здійснюють через нього.

У плані ускладнень пункції, слід зазначити ризик розвитку носової кровотечі внаслідок пошкодження судин (воно, як правило, незначна за обсягом і легко зупиняється) і ймовірність повітряної емболії. Якщо проколюють верхню стінку пазухи, можлива очноямкову пункція, якщо ж мова йде про передній стінці - щічні.

Останнім часом все більше поширюється думка про недоцільність пункції гайморової пазухи зважаючи на можливості консервативного лікування з використанням потужних антибактеріальних препаратів, однак потрібно враховувати той факт, що при наявності блока природного отвору, а іноді і при цілком достатньою його функції патологічний вміст не може бути повністю видалено ніякими іншими методами, крім фізичних, тобто шляхом промивання. У такій ситуації лікарські засоби пригнічують гострий процес і нівелюють клінічну симптоматику, але залишився в верхньощелепної пазусі гній призводить до хронізації гаймориту. По суті, ці методи лікування добре доповнюють один одного і при наявності показань призначаються в сукупності: евакуація вмісту з гайморової пазухи за допомогою аспірації покращує її аерацію і усуває з поверхні слизової дратівливий чинник, а антибіотики безпосередньо борються з інфекційним агентом.